Джерело: Юрист & Закон
В умовах глобалізаційних процесів Україна намагається не відставати та йти шляхом стабільного цифрового розвитку.
Створене Міністерство цифрової трансформації України направляє свою діяльність на зменшення бюрократизму в органах державної влади та місцевого самоврядування, підвищення доступності державних послуг для громадян, шляхом запровадження системи онлайн звернення, отримання документів в електронному вигляді тощо.
Якщо узагальнювати, то діджиталізацію можна умовно розподілити за сферами:
- Запровадження електронних сервісів для громадян
- Цифровий розвиток в судочинстві
- Доступ до відкритих даних через державні реєстри
Кожна із цих сфер направлена на відкритість держави перед громадянином, зменшення корупційних ризиків, пов’язаних із людським фактором.
Електронні сервіси для громадян
Гордістю команди Президента Володимира Зеленського є проект «Дія», який умовно можна розділити на дві категорії:
- застосунок на мобільному телефоні, в якому зібрано документи особи (паспорт та закордонний паспорт, картка платника податків, водійське посвідчення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу із відміткою про дійсність страховки, свідоцтво про народження дитини);
- портал, який об’єднує державні послуги, що можна отримати онлайн.
Варто віддати належне розробникам, вони дійсно зробили колосальну роботу, яка вже зараз полегшила життя громадянам.
Відповідно до останніх змін законодавства паспорт громадянина України у застосунку «Дія» прирівняний за статусом до фізичного документа. В умовах карантину в країні, коли наявність паспорта є обов’язковою вимогою перебування на вулиці, такі зміни тільки вітаються громадськістю.
Цифровий розвиток в судочинстві
Незважаючи на позитивний досвід «Дії», запровадження системи електронного судочинства та запуск системи ЄСІТС (Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) досі не відбулось.
Після системних змін до процесуальних кодексів, що набули чинності у грудні 2017 року, правники очікували активізації роботи над повноцінним введення ЄСІТС. Однак, перехідні положення кодексів надали законодавцю можливість розслабитись та відкласти запуск системи.
Гостро це питання знову було підняте у зв’язку із запровадженням карантинних обмежень в країні. Запланований повноцінний запуск ЄСІТС зміг би полегшити роботу всієї судової системи та зменшити навантаження суддів в умовах пандемії.
Однак, ситуація залишилась не вирішеною.
Так, ще в червні 2018 року почалась тестова експлуатація підсистеми ЄСІТС «Електронний суд». Система працювала з обмеженою кількістю судів та була направлена, скоріше, на виявлення проблем та удосконалення функціоналу, аніж на повноцінну роботу.
Лише з червня 2020 року «Електронний суд» почав свою роботу у всіх місцевих та апеляційних судах та Касаційному адміністративному суді.
Як користувач даної системи, зауважу, що «Електронний суд», на відміну від застосунку та порталу «Дія», є менш орієнтованим на користувачів. Сам інтерфейс системи виглядає застаріло, а функціонал максимально обмежено.
За майже три роки роботи системи лише у березні 2021 року система отримала нову функцію для адвокатів – створення електронного ордеру, що стало можливим завдяки інтеграції з Єдиним реєстром адвокатів України.
У той же час досі виникають питання із отриманням доступу до матеріалів справи в електронному вигляді, вимагається написання додаткової заяви від адвоката для допуску до справи. Більш доцільним та правильним був би автоматичний допуск до матеріалів після вступу у справу.
Дуже часто адвокати свідомо нехтують такою можливістю, використовуючи процесуальне затягування строків розгляду справи. Так, через проблемами фінансування судів, неможливість забезпечити безперебійне вчасне направлення кореспонденції, автоматичне отримання документів через систему «Електронний суд», як мінімум, для адвокатів, частково вирішило б проблему.
Однак, на жаль, реформування судової системи йде паралельно від цифрової трансформації, тому про повноцінний запуск ЄСІТС поки говорити зарано.
Доступ до відкритих даних через державні реєстри
У цьому питанні Україна також має досить позитивну динаміку розвитку. В країні запущено більше 20 державних реєстрів і ця цифра поступово зростає. Такі відкритість дозволяє громадянам здійснювати постійний моніторинг окремих сегментів інформації:
- щодо самої особи (наприклад, реєстр судових рішень, реєстр виконавчих проваджень);
- щодо стану довкілля та можливої загрози негативного впливу від промислової діяльності (наприклад, реєстр з оцінки впливу на довкілля);
- щодо юридичних осіб тощо.
Однак, запроваджуючи цифрову відкритість, держава одразу постає перед проблемою захисту від несанкціонованого доступу, збереження та використання інформації. Питання збереження персональних даних
Так, у 2020 році влада зіштовхнулась із першим скандалом, пов’язаним зі «зливом» персональних даних мільйонів українців. Тоді цей витік пов’язали саме із незахищеністю системи «Дія», оскільки мова йшла не просто про паспорти, які теоретично могли бути отримані із бази даних банків, а і водійських посвідчень.
Влада категорично заперечила факт будь-якого втручання в роботу системи, а шляхи отримання інформації залишились не відомими.
Разом з тим, незважаючи на прогрес цифрового розвитку України, персональні дані українців незахищені у правовому полі. Законодавство про захист персональних даних носить досить обмежений характер та не відповідає вимогам цифрового розвитку ХХІ століття.
Фактично, весь масив правовідносин у сфері захисту персональних даних, регулює єдиний спеціальний закон, що не встановлює дієвих механізмів для громадян, права яких порушено незаконним використанням персональної інформації.
Ані Кодекс України про адміністративні правопорушення, ані Кримінальний кодекс України не встановлюють належної відповідальності за порушення вказаних вимог.
Так, стаття 188-39 КАУП встановлює відповідальність за недодержання встановленого законодавством порядку захисту персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або порушення прав суб’єкта персональних даних.
Санкція статті передбачає накладення штрафу від 1 700,00 грн. до 8 500,00 грн. (на громадян) і від 5 100,00 грн. до 17 000,00 грн. (на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності).
Разом з тим такі штрафи є неспівмірно низькими у порівнянні із шкодою, яка завдається особі втручанням у її приватне життя.
Українське законодавство ще далеке від рівня GDPR, запровадженого у країнах Європейського Союзу. Очевидно, що суспільство ще не до кінця розуміє всю цінність свого приватного життя та його захисту від свавільного втручання не тільки від окремих осіб приватного права, а і держави.
