Питання переважного права учасника, у разі продажу частки товариства третій особі, першочергово стосується прав та обов’язків учасників, що виявили намір продати або придбати частку.
Водночас важливо також приділити достатню увагу інтересам третьої особи, що стала власником частки в статутному капіталі після її купівлі з порушенням переважного права.
Корпоративний спір, що виник через неврахування інтересів інших учасників, здебільшого виникає не з вини третьої особи, що стала стороною договору купівлі-продажу частки, а через неправильні чи недоброчесні дії самих учасників.
Саме тому поновлення порушених корпоративних прав третьої особи у разі виникнення конфлікту між учасниками товариства у зв’язку з порушенням переважного права учасників, повинно займати першочергове місце при вирішенні вказаного спору.
Третій особі необхідно знати яким чином можливо повернути кошти, сплачені при укладенні договору купівлі-продажу корпоративних прав, та як зменшити можливі негативні наслідки через порушення переважного права іншого учасника.
Наступні рекомендації спрямовані на ознайомлення осіб, що стали або стануть стороною договору купівлі-продажу частки, з процесом захисту та відновлення порушених майнових прав.
Checking та спокій
Оскільки встановлений порядок відчуження корпоративних прав вимагає від учасників здійснення певної послідовності дій, то для повноцінної реалізації прав та обов’язків покупця третій особі необхідно прослідкувати за дотриманням законодавства під час укладення договору купівлі-продажу частки.
Першочергово рекомендую отримати бухгалтерську довідку, видану підприємством, для того, щоб впевнитися у повній сплаті частки в статутному капіталі в тому розмірі, в якому учасник має намір її реалізувати.
Це пов’язано з тим, що законодавство містить заборону на відчуження частки або її частини в несплаченому розмірі.
Крім того, до укладення договору покупцю необхідно перевірити наявність в статуті або корпоративному договорі прописаного порядку реалізації переважного права, який може відрізнятися від закріпленого законодавством.
У разі відсутності відповідних положень у вказаних локальних актах, необхідно спиратися на норми статей 20 та 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Також майбутній покупець повинен перевірити факт надіслання повідомлення про намір продати корпоративні права іншим учасникам товариства разом з інформацією про ціну, розмір частки та інші істотні умови договору, зокрема порядок оплати частки та строк дії договору.
Водночас необхідно бути впевненим, що умови договору, на яких здійснюється продаж частки, не відрізняються від тих, що були запропоновані іншим учасникам товариства.
У протилежному випадку третя особа ризикує стати однією зі сторін у справі, пов’язаною з порушенням переважного права.
Крім того, важливим нюансом є дотримання закріплених законодавством або статутом строків, після спливу яких учасник має право відчужувати частку третім особам.
Зокрема, Закон встановлює право продавця реалізувати корпоративні права на тридцять перший день з дати отримання іншими учасниками повідомлення про намір продажу. При цьому вказане положення зазвичай дублюється у статуті.
Після укладення договору покупцю потрібно прослідкувати за внесенням відомостей про новий склад учасників товариства до відповідного державного реєстру або самостійно здійснити вказані дії, адже заявником може бути будь-яка зі сторін договору купівлі-продажу корпоративних прав.
Таким чином, дотримання процедури відчуження частки в товаристві виступає необхідним підґрунтям для повноцінної реалізації прав та обов’язків покупця корпоративних прав, що зумовлює обов’язок третьої особи пересвідчитися у правильності дій інших учасників товариства.
Гарантії повернення сплачених коштів третій особі не безумовні
Окрім Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні засади реалізації переважного права у праві спільної часткової власності також регулюються цивільним законодавством.
Так, відповідно до частини 4 статті 362 Цивільного кодексу України у разі порушення переважного права при реалізації частки у спільній частковій власності, співвласник може звернутися за захистом до суду з позовом про переведення на нього прав та обов’язків покупця.
Водночас норма цивільного законодавства визначає, що позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
При цьому не завжди звертається увага на пункт 4 Глави VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (п. 4 тимчасово діє до внесення відповідних змін до ГПК України), що також встановлює обов’язок позивача внести кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору.
Крім закріплення відповідних дій позивача вказана норма також зобов’язує суд у своєму рішенні врегулювати питання щодо переведення коштів покупцю або позивачу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 звертає увагу, що вказаний процесуальний механізм спрямований на захист прав первісного покупця частки, оскільки у випадку задоволення позовних вимог майнові права третьої особи будуть відновлені.
Таким чином суди захищають як інтереси учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки.
Отже, третій особі, у разі звернення учасника до суду з позовом про переведення прав та обов’язків покупця, для забезпечення гарантії повернення сплачених коштів необхідно прослідкувати за наявністю у матеріалах справи підтвердження перерахування необхідної суми коштів на рахунок суду, адже невиконання вказаної вимоги є підставою для залишення позову без розгляду.
Якщо вартість частки на папері не відповідає дійсності
Наразі прослідковується тенденція, коли сторони договору купівлі-продажу корпоративних прав з певних особистих підстав встановлюють значно меншу вартість частки ніж справжня ціна активу.
Перерахування мінімальної, а іноді номінальної ціни корпоративних прав фіксується офіційно, а різниця між дійсною та номінальною вартістю передається готівкою.
Водночас у договорі закріплюється обов’язок продавця сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі дійсної вартості активу у разі позбавлення права власності на частку через порушення переважного права учасників або настання інших передбачених договором випадків.
Вказане положення спрямоване забезпечити поновлення майнових прав покупця у разі настання зафіксованих обставин. Проте встановлення ціни договору, що не відповідає дійсності, у майбутньому може спричинити настання негативних наслідків для обох сторін правочину.
По-перше, учасник, чиє переважне право порушене, у разі подання позову буде зобов’язаний внести на рахунок суду кошти в розмірі, який зазначений в договорі, тобто значно меншого розміру від суми, що сплачена покупцем.
Таким чином, у разі задоволення позовних вимог не відбудеться автоматичне поновлення майнових прав третьої особи.
По-друге, якщо змоделювати ситуацію, навіть у разі наявності положень у договорі щодо сплати неустойки, неодмінно відбудуться труднощі щодо її стягнення та виплати.
Продавець, в разі задоволення позовних вимог, фактично реалізує частку за формальною ціною та буде не зацікавлений у сплаті неустойки.
Звісно, покупець має право звернутися за захистом до суду, проте це спричинить довготривалі судові процеси та непередбачувані витрати на правову допомогу.
Отже, перед встановленням ціни договору сторонам потрібно передбачити можливі негативні наслідки та встановити обґрунтованість ризиків. В будь-якому випадку третя особа зацікавлена у набутті права власності, а не втраті особистого часу та ресурсів.
На чиєму боці суд?
Як вбачається з аналізу судової практики, у разі подання учасником позову про переведення прав та обов’язків покупця, третя особа зазвичай звертається до суду з зустрічним позовом щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав.
Наразі можливо робити висновки щодо доречності судового захисту прав покупця частки, ґрунтуючись на нещодавній практиці Великої Палати Верховного Суду, що викладена у вже згаданій постанові від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що недотримання порядку укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав, визначеному статтями 20 та 21 Закону, ще не зумовлює недійсність вказаного правочину. Порушення процедури лише спричинює право учасників товариства вимагати в судовому порядку переведення прав та обов’язків покупця частки.
Крім того, Суд дійшов до висновку, що третя особа, яка подала зустрічний позов, не була позбавлена можливості перевірити законність та доброчесність дій продавця та прослідкувати за дотриманням переважного права купівлі частки інших учасників товариства, що позбавляє можливості визнання договору недійсним.
Висновок Суду повинен ще раз звернути увагу на важливість ретельної перевірки дій всіх учасників товариства до укладення правочину.
Навіть наявність формального положення в договорі щодо відсутності прав та претензій третіх осіб на частку не може само по собі слугувати гарантією дотримання переважного права інших учасників без належної перевірки цих обставини доступним способом, у тому числі через отримання оригіналів повідомлень іншим учасникам господарського товариства.
Таким чином, судовий захист прав третьої особи, що придбала частку в товаристві, все ж таки забезпечується саме внесенням необхідної суми коштів на депозитний рахунок в банку, яка буде перерахована покупцю, у разі задоволення позовних вимог.
Замість висновку
Хоч повноцінна реалізація прав та обов’язків покупця частки в товаристві залежить від добросовісності дій первісних власників корпоративних прав, проте в силах третьої особи, яка має намір придбати або вже придбала частку в товаристві, уникнути негативних наслідків, що можуть бути спричинені помилками учасників товариства.
Отже, аналіз судової практики та діючого законодавства, дозволяють зробити деякі висновки, що дозволять ефективно захищати права третіх осіб, які стали належними покупцями корпоративних прав –
1. Ретельна перевірка дотримання закріпленої процедури продажу частки – це те підґрунтя, на якому засновується як саме право власності на корпоративні права, так і майбутній його захист:
а) частка статутного капіталу товариства, що продається, повинна бути сплачена у повному обсязі. У протилежному випадку відчуженню підлягає лише її частина, що сплачена;
б) перевірка факту направлення учасником повідомлення про намір продати корпоративні права іншим учасникам товариства разом з інформацією про ціну, розмір частки та інші істотні умови договору, зокрема порядок оплати частки та строк дії договору.
2. Не варто ускладнювати процес продажу частки, адже будь-який намір ухилення від дотримання положень законодавства може в наступному значно вплинути на процес реституції:
а) перевірка дотримання закріплених законодавством або статутом строків, після спливу яких учасник має право відчужувати частку третім особам;
б) перевірити, що умови договору, на яких здійснюється продаж частки третій особі, не відрізняються від тих, що були запропоновані іншим учасникам товариства.
3. Потрібно використовувати ефективні процесуальні механізми для повноцінного захисту майнових прав та не втрачати час на вчинення дій, що можуть не привести до бажаного результату:
а) перевірка обов’язку учасника, який подав позов про переведення прав та обов’язків покупця у зв’язку з порушенням переважного права, внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Отже, залишається сподіватися на сприйняття вказаних рекомендацій особами, що мають намір придбати частку в товаристві, та наступну повноцінну реалізацію прав покупця, а у випадку настання небажаних наслідків – на вдалий захист порушеного права.
