Джерело: Асоціація правників України
Кабмін запропонував визначити порядок примусового годування засуджених. Відповідний законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування» №4323 внесений до Верховної Ради України.
Верховна Рада України намагається вирішити проблему примусового годування, а також умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, які відмовляються від прийняття їжі.
Попри позитивний висновок Головного науково-експертного управління ВРУ, яке вважає, що пропозиція законопроєкту є слушною та заслуговує на підтримку, суб’єктивно маю скептичне ставлення до запропонованої редакції.
Новації, які пропонує законодавець
Принциповою відмінністю чинної редакції ст.116 Кримінально-виконавчого кодексу України та ст.11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» від запропонованих змін є доповнення, які, по-перше, стосуються інформування зацікавлених та відповідальних за стан засудженого осіб про встановлення факту відмови від прийняття їжі засудженим та подальшого рішення суду щодо примусового годування засудженого.
По-друге, оцінювання фізичного стану засудженого, як підстава для застосування примусового годування.
Перша зміна є закономірною та передбачуваною, тому до неї зауваження відсутні.
Та на мою думку, важливішим є те, що законодавці також пропонують, на перший погляд, незначну зміну, яка стосується результатів оцінювання фізичного стану засудженого, як підставу порушення права особи на фізичну недоторканість.
Як це діє сьогодні?
Чинна редакція ст.116 КПК та ст.11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» передбачала можливість примусового годування лише на підставі висновку лікаря, який підтвердить, що засудженому загрожує розлад здоров’я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю.
І якщо у випадку з очевидною загрозою життю все залишилося без змін, то тепер законодавець пропонує надати можливість примусового годування засудженого на підставі висновку лікаря, який підтвердить, що засудженому загрожує значне погіршення стану здоров’я.
У чому принципова відмінність таких змін?
Станом на сьогодні в питаннях визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у кримінальному процесі діють Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (далі — Правила).
Вони затверджені наказом МОЗ від 17 січня 1995 року № 6 та зареєстровані в Мін’юсті 26 липня 1995 р. за № 255/791.
Так ось, судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним та Кримінально-процесуальним кодексами України й цими Правилами.
Тобто, законодавчо вже визначено які саме нормативно-правові акти розкривають порядок та правила визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень в кримінальному процесі.
Як це може діяти завтра?
Запропонований проєкт закону відходить від цього правила та створює підстави для невизначеності в питаннях оцінювання лікарем стану засудженого при огляді останнього та наданні висновку до суду для прийняття рішення про примусове годування.
Якщо звернутися до чинних Правил, то розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на третину, є саме розладом здоров’я стійкого характеру та за своїм змістом є ознакою тяжкого тілесного ушкодження.
Відповідно до п.2.1.6. Правил, під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється.
Тобто, основною ознакою стійкої втрати загальної працездатності слід розуміти неможливість відновлення певної функції організму особи.
Повертаючись до запропонованої редакції, ми бачимо намагання законодавця дозволити примусове годування засуджених у разі, якщо лікар підтвердив своїм висновком, що засудженому загрожує значне погіршення стану його здоров’я.
Але така зміна формулювання є нічим іншим, як «пом’якшенням» підстави для примусового годування. В такому випадку лікарю не потрібно обґрунтовувати неможливість відновлення певної функції організму засудженого, а достатньо лише встановити потенційну загрозу значного погіршення стану здоров’я особи.
І якщо розлад здоров’я стійкого характеру має ознаки тяжкого тілесного ушкодження і визначається відповідно до Правил, то визначення значного погіршення стану здоров’я особи не має чіткого визначення як дефініція у кримінальному процесуальному законодавстві.
Чим загрожують такі зміни?
Це створює підстави для суб’єктивного оцінювання лікарем стану засудженого, що може не відповідати існуючим правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а значить не відповідати вимогам кримінального процесуального законодавства.
Тобто, у редакції проєкту закону, що пропонується законодавцем, суттєво знижується стандарт оцінювання фізичну стану особи лікарем, що може призвести до зловживань з боку адміністрації медичних закладів пенітенціарної системи для приборкання засуджених, які у такий спосіб висловлюють свою позицію.
Слід зазначити, що діюче законодавство не визначає критеріїв оцінювання значного погіршення стану здоров’я особи.
Що про це думають в Європі?
Якщо звернутися до інших джерел права, таких як Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), то судом було визначено наступні критерії відповідності примусового годування вимогам статті 3 Конвенції, яка забороняє катування.
Такими критеріями є 1) медична необхідність процедури примусового годування має бути належним чином встановлена; 2) процедурні гарантії повинні бути дотримані та 3) спосіб здійснення процедури не виходив за межі неминучого рівня суворості.
Вище наведені критерії були сформульовані ряді рішень, зокрема у справі Ciorap v. Moldova (заява № 12066/02).
Як слідує з оцінки практики ЄСПЛ, запропонована законодавцем редакція проєкту закону буде суперечити двом критеріям відповідності примусового годування вимогам ст.3 Конвенції, а саме — належному встановленню медичної необхідності процедурі примусового годування та процедурним гарантіям.
Також слід звернути увагу, що даний законопроєкт повинен бути прийнятий разом із встановленим Кабміном порядком та видами примусового годування, а також умовами тримання засуджених, які відмовляються від прийняття їжі.
Замість висновку
Впровадження механізмів закону у запропонованій редакції без синхронного прийняття Кабміном порядку та затвердження видів примусового годування, а також умов тримання засуджених, які відмовляються від прийняття їжі, не буде відповідати ані вимогам національного кримінального процесуального законодавства, ані вимогам статті 3 Конвенції.
