ru

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом при розслідуванні привласнення та розтрати – корисний інструмент в руках адвоката

Джерело: Закон і Бізнес

Незнання або невміння стороною обвинувачення довести кожен із елементів складу злочину поза розумним сумнівом стає на практиці підставою для непоодиноких виправдувальних вироків. Як це може використати адвокат для захисту клієнта – в цій публікації.

Поспішаючи оголосити про обвинувальні вироки, слідство часто забуває встановити основоположний елемент притягнення особи до кримінальної відповідальності. Мова йде про доведення кожного елементу складу злочину із дотриманням стандарту поза розумним сумнівом.

Такий стандарт доведення винуватості особи прямо встановлений ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України), зокрема, «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом».

Що означає стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом?

У своїх рішеннях як суди нижчих інстанцій, так і Верховний Суд неодноразово звертаються до стандарту доведення винуватості. Стандарт означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Критичне значення має той факт, що поза розумним сумнівом повинен бути доведений кожний із елементів складу кримінального правопорушення. Саме сторона обвинувачення зобов’язана навести у суді не тільки докази, які на її думку підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення саме даною особою, а і спростувати версію обвинуваченого, надавши такі ж належні та допустимі докази.

Тобто, версія сторони обвинувачення не може просто бути найбільш вірогідною, вона повинна бути єдиною і безальтернативною. В інакшому випадку всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого, шляхом ухвалення виправдувального вироку.

Виділяємо критерії стандарту:

  • тягар доведення винуватості лежить на стороні обвинувачення, яка має спростувати озвучену версію сторони захисту, використовуючи належні та допустимі докази;
  • розумний сумнів ґрунтується саме на зібраних доказах (або, навпаки, їх відсутності);
  • мова йде саме про «розумний» сумнів, підставою якого є глибокий аналіз зібраних стороною обвинувачення доказів з точки зору їх достатності для пояснення кожної складової складу злочину.

Використання стандарту на практиці

Правильно побудована стратегія захисту обвинуваченого, яка ґрунтується як на зібраних слідством доказах, так і прогалинах в них, стає підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Основні проблеми, які виникають у прокурора при доведеності винуватості в суді:

  1. Спростування версії захисту

Рішення по справі № 164/1491/17 є яскравим прикладом застосування принципу тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого. Суд, виправдовуючи особу, обвинувачену у розтраті шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій в особливо великому розмірі за попередньою змовою групою осіб, прямо застосував стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Сторона захисту надала свою версію подій, які стали предметом судового розгляду. При цьому така версія була не просто показаннями самого обвинуваченого. У судовому засіданні допитано свідків, досліджено документи, які підтверджували версію захисту про укладення договору та відповідно надання послуг на проведення робіт з топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок.

Зі свого боку сторона обвинувачення так і не змогла спростувати версію захисту: не було доведено змови осіб на розтрату, факт заподіяння шкоди укладеним договором, завищення цін тощо.

Тобто, сторона обвинувачення не змогла довести жоден із елементів складу кримінального правопорушення, а обвинувачений був виправданий.

  1. Відсутність доказової бази щодо об’єкту злочину

Специфікою привласнення чи розтрати майна, яке було ввірено особі, є саме предмет цього злочину.

Так, діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні. Така правомочність може обумовлюватись як службовими обов’язками, так і договірними відносинами або спеціальним дорученням.

У справі 227/5954/15-к Верховний Суд погодився із застосуванням судами попередніх інстанцій стандарту доведення винуватості особи поза розумним сумнівом. Стороною обвинувачення не було надано під час судового розгляду доказів, які б підтвердили не тільки факт перебування майна у віданні обвинуваченого, а взагалі його приналежність до юридичної особи.

  1. Суб’єктивна сторона – обов’язковий елемент доказування

Для практикуючих адвокатів не секрет, що доведення суб’єктивної сторони складу злочину є найважчим етапом доказування зі сторони обвинувачення.

Дуже часто таке доказування зводиться до кількох речень в обвинувальному акті без посилань на конкретні докази, що відповідають критеріям належності, допустимості, а у своїй сукупності – достатності.

Яскравим прикладом обов’язкового доведення всіх елементів суб’єктивної сторони складу злочину є практика за ст. 191 КК України. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом та метою.

Так, у справі № 456/1181/15-к Верховний Суд, скасовуючи вирок судів попередніх інстанцій, вказав на окремі елементи складу злочину, які залишились недоведеними.

У постанові Суд зазначає, обов’язковими суб’єктивними ознаками розтрати майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив – спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета – збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

В порушення вказаного, суди попередніх інстанцій суд не зазначили форми умислу, мотивів злочину.

Підсумовуючи, суди України у своїй практиці дуже часто застосовують стандарт доведеності винуватості особи, ухвалюючи саме виправдувальні вироки. Чудовий висновок про принцип доведеності наведено в постанові Верховного Суду по справі 712/13361/15.

Так, «обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та, виконуючи свій професійний обов’язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред’явлено обвинувачення».

Цією статтею прошу відкрити себе для роздумів. Часто стратегія захисту будується на безальтернативному відхиленні доводів обвинувачення, визнання доказів недопустимими. При цьому як адвокати, так і обвинувачений забувають про формування власної версії подій, як повністю пояснює кожен із етапів інкримінованих дій.

Логічно побудована, розумна версія сторони захисту щодо подій стане підставою для ухвалення виправдувального вироку. Прокурор може бути не готовий до спростувань, а, як ми пам’ятаємо, всі сумніви – на користь обвинуваченого.