Стягнення невиплаченої заробітної плати: як діяти працівнику

Джерело: Юрист & Закон

Сьогодні ми поговоримо про правові механізми, до яких може звернутись працівник для стягнення із роботодавця своєї нарахованої, однак невиплаченої заробітної плати.

Проблема невиплати заробітної плати набула нового змісту в умовах карантину в країні. Однак, незважаючи на економічні проблеми, бізнес зобов’язаний і надалі дотримуватись трудового законодавства в сфері оплати праці.

Законодавче підґрунтя

Основними законами, про які варто пам’ятати працівникові, захищаючи свої інтереси, є Кодекс законів про працю України та Закон України «Про оплату праці».

Стаття 97 КЗП України безальтернативно встановлює, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

Статті 21-22 Закону України «Про оплату праці» передбачає права та гарантії працівників щодо оплати праці:

1. Розмір заробітної плата не може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати;
2. Заборона дискримінації в питання оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності тощо;
3. Заборона в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За загальним правилом заробітна плата виплачується не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів (ст. 24 Закону України «Про оплату праці»). Однак, такий строк може бути змінено в сторону покращення прав працівника.

Перші кроки працівника

Однак, як діяти працівникові, який, незважаючи на виконання покладених на нього трудових функцій, не отримує належну йому заробітну плату?

Першою умовою перед ескалацією конфлікту із роботодавцем є намагання мирно врегулювати конфліктну ситуацію. Таке досудове врегулювання не є обов’язковим і його відсутність не тягне негативних наслідків для працівника, однак часто допомагає уникнути непотрібних негативних емоцій, витрат власних сил та часу.

Якщо перший варіант не спрацював, то переходимо в активну стадію боротьби за свої кошти:

1. Судовий порядок

Працівник може звернутися до суду в порядку наказного провадження у випадку, якщо вимога про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати є безспірною.

Мова йде про те, що роботодавець не оспорює ні право вимоги працівника, ні суму заборгованості з виплати заробітної плати.

Такий порядок стягнення є спрощеним, вимагає від працівника мінімум документів та проходить у скорочені строки.

Так, звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, працівник надає підтвердження факту перебування у трудових відносинах (копію наказу про прийняття на роботу, трудової книжки, трудового договору), документ, який підтверджує суму заробітної плати, що підлягає виплаті (довідка про нараховану, але невиплачену зарплату), копію паспорта та картки платника податків.

За правилами ЦПК України, суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. На практиці такий строк може бути більшим, однак у будь-якому випадку видача наказу відбувається швидше, ніж розгляд справи в позовному провадженні.

За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ. Такий наказ не оскаржується в апеляційному порядку, однак може бути скасований за заявою боржника.

Після набрання судовим наказом законної сили працівник звертається до виконавця, який забезпечує стягнення присудженої суми коштів.

2. Фінансова відповідальність роботодавця

У випадку порушення трудових прав працівник може звернутись із відповідним повідомленням до Державної служби України з питань праці. У такому випадку роботодавцеві загрожує перевірка дотримання вимог трудового законодавства на підприємстві і накладення штрафних санкцій за виявлені порушення.

Зокрема, стаття 265 КЗП України встановлює відповідальність роботодавця за порушення законодавства про працю. Так, порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі тягне за собою відповідальність у вигляді штраф у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Станом на березень 2021 року мова йде про штраф у розмірі 18 000 грн.

У той же час ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність посадової особи роботодавця, яка допустила невиплату заробітної плати. Мова йде про накладення штрафу у розмірі від 510 грн. до 1 700 грн.

3. Кримінальна відповідальність за невиплату заробітної плати

На перший погляд – найбільш суровий метод впливу на недобросовісного роботодавця.

Статтею 175 КК України встановлено кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату зарплати громадянам більш як за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства у вигляді:

• штрафу від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян
• або виправних робіт на строк до 2-х років
• або позбавлення волі на строк до 2-х років

з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Частина 3 вказаної статті передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати.

Однак, щоденно працюючи у сфері кримінального права та процесу, розумієш, що працівникові, як потерпілому в межах провадження, доведеться на кожному кроці підштовхувати слідчого в процесі збору доказів. Пасивна позиція тут навряд спрацює.

Підтверджують таку позиції і дані Єдиного державного реєстру судових рішень щодо вироків судів України про притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 175 КК України.

За період з 1 січня 2020 року вдалось знайти цілих три вироки за ст. 175 КК України:

1. особу визнано невинуватою у зв’язку із недоведеність вини у вчиненні кримінального правопорушення;
2. особу визнано винуватою, однак звільнено від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності;
3. особу визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення та призначено покарання нижче від найнижчої межі встановленої в санкції статті у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.) без позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій та займатися вказаною діяльністю.

Очевидно, що ініціювання кримінального провадження щодо роботодавця є доцільним тільки для того, щоб він активно скористався правом на звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із виплатою суми заборгованості.

Однак, і тут є свій нюанс, за яким варто слідкувати. 14.01.2021 було зареєстровано законопроект № 4589, яким пропонується посилити відповідальність за порушення трудового законодавства – невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Мова йде не тільки про збільшення розміру штрафів, а і про виключення частини 3 ст. 175 КК України, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у випадку виплати всіх належних сум особі.

Тобто, обираючи шлях боротьби, працівник має одразу розставити пріоритети: важливіше покарати недобросовісного роботодавця чи все ж отримати кошти. Залежно від мети і цілі можна обирати конкретну стратегію поведінки.

У будь-якому випадку, суди України зайняли позицію захисту саме прав працівника у спорі із роботодавцем, як більш незахищеної від зловживань сторони. Саме на роботодавця у випадку виникнення спірної ситуації покладено обов’язок доведення своїх правомірних дій.