Джерело: ЮРИСТ & ЗАКОН, №46, 24 листопада 2022
Для особи, яка стала жертвою кримінального правопорушення, важливою є можливість відшкодування завданої цим шкоди.
У цій статті автор розглядає порядок відшкодування такої шкоди та норми чинного законодавства, які регулюють це питання, а також оглядає щодо цього актуальну судову практику ВерховногоСуду.
Вимогами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено можливість стягнути з особи, винної в учиненні кримінального правопорушення, як матеріальну, так і моральну шкоду, заподіяну злочином.
Також нормами ЦК України передбачено стягнення з винної особи упущеної вигоди й утраченого заробітку. Крім того, відповідно до ст. 1200 ЦК України в разі смерті потерпілого право навідшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Компенсує шкоду зазвичай особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, тобто особа, яка цю шкоду завдала.
Цивільний позов про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, потерпіла особа може подати відповідно до вимог ст. ст. 127, 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) як у процесі розслідування такого кримінального провадження – до початку призначення кримінального провадження до судового розгляду (тобто під час досудового розслідування або на підготовчому судовому засіданні з розгляду кримінального провадження), такі окремо – через звернення до суду із позовом до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та заподіяла таку шкоду, оскільки ЦК України містить прямі норми, якими врегульовано відшкодування такої шкоди (гл. 82 ЦК України).
Проаналізувавши практику вирішення судами позовів про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, слід зазначити, що цю шкоду суди переважно стягують із винної особи, проте є винятки, зокрема в разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Серед висновків і правових позицій суду касаційної інстанції слід звернути увагу на такі:
– шкоду, зокрема й моральну, завдану внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцеві, відшкодовує власник (володілець) цього джерела підвищеної небезпеки, а не водій, винний у вчиненні ДТП (постанова ВерховногоСуду від 19.06.2019 р. № 630/163/16-к);
– позивач має право на відшкодування упущеної вигоди, однак зобов’язаний надати суду докази, які підтверджують той факт, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи й лише неправомірні дії відповідача стали підставою, яка позбавила його можливості отримати прибуток(постанова Верховного Суду від 26.08.2021 № 468/46/18-к);
– відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише в разі, коли особа, з вини якої було заподіяно шкоду, знаходиться із цими особами у трудових (службових) відносинах та під час їх виконання. Для покладення на юридичну особу відповідальності за наслідками вчинення кримінального правопорушення необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і спеціальних, зокрема перебування у трудових (службових) відносинах із юридичною особою або фізичною особою – роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов’язків.
У разі якщо працівник завдав шкоду діями, що за своїм змістом не випливають із виконання ним службових обов’язків, то відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником, не виникає (постанова Верховного Суду від 02.06.2022 р. № 367/274/19);
– відповідно до положень ст. 3 КПК України, близькі родичі та члени сім’ї – це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права й обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Родинними зв’язками пов’язані між собою й інші особи: дядьки й тітки, племінники і племінниці, двоюрідні брати й сестри, двоюрідні внуки тощо, але вони не охоплюються у кримінальному провадженні терміном “близькі родичі”. За певних умов їх може бути зараховано до членів сім’ї. Для визначення змісту терміна “член сім’ї” у кримінальному провадженні вирішальне значення мають не так родинні чи зареєстровані шлюбні зв’язки, як тривалі зв’язки, що виникають зі спільного проживання та ведення спільного господарства (спільний бюджет, витрати, харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла тощо). З огляду на викладене на користь особи, яку відповідно до вимог КПК України визнано потерпілою у кримінальному провадженні, підлягає стягненню матеріальна та моральна шкода, заподіяна смертю члена його сім’ї, навіть у тому випадку, коли ці особи не є близькими родичами з померлим (постанова Верховного Суду від12.04.2022 р. № 391/788/18);
– відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
- наявність такої шкоди;
- протиправність діяння її заподіювача;
- наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру й обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховують стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Наприклад, у справі № 755/597/21-ц позивач щодо заявленого розміру суми на відшкодування моральної шкоди додав до позовної заяви висновок експерта в галузі психології № 601/12/2020 за результатами психологічної експертизи, проведеної ТОВ “Експертно-дослідна служба України”, від 21 грудня 2020 року. Згідно із цим висновком у позивача наявні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості та виникли внаслідок ДТП, винним у вчиненні якої відповідно до вироку суду визнано відповідача. З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позивачу завдано страждань (моральної шкоди), пов’язаних із досліджуваною у справі ситуацією. Можливий (орієнтовний) розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених позивачу, у середньому становить 1,5 млн грн (постанова Верховного Суду від 06.07.2022 р. № 755/597/21-ц);
– положеннями п. 27.3 ст. 27 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 р. № 1961-VI (далі –Закон № 1961-VI) установлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) і дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам щодо одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установлених законодавством на день настання страхового випадку, і підлягає виплаті рівними частинами.
Отже, з огляду на положення п. 27.3 ст. 27 Закону № 1961-VI розраховувати страхове відшкодування моральної шкоди потрібно саме на одного померлого, а не на потерпілого. Водночас 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі на день настання страхового випадку прямо встановлено в указаній нормі Закону як загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) щодо одного померлого й додатково зазначено, що воно підлягає виплаті рівними частинами (постанова Верховного Суду від 27.10.2022 р. № 693/799/20);
– позивачу завдано шкоду внаслідок втрати працездатності та встановлено І “А” групу інвалідності довічно у зв’язку з учиненим відповідачем кримінальним правопорушенням щодо нього. На момент учинення щодо нього кримінального правопорушення позивач був неповнолітнім, після досягнення повноліття залишився непрацездатним унаслідок завданого йому каліцтва, а вимоги про стягнення довічної грошової компенсації заявив починаючи з 03 грудня 2018 року (тобто після досягнення повноліття).
З огляду на викладене суди з урахуванням положень ч. 4 ст. 1199 ЦК України зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації в розмірі 3 723,00 грн (що відповідає розміру мінімальної заробітної плати на момент подання позову) починаючи з 03 грудня 2018 року та довічно (постанова Верховного Суду від 19.01.2022 р. № 341/2192/18).
Підсумовуючи викладене, варто зауважити, що хоч законодавець і передбачив стягнення з винної особи шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, проте, звертаючись до суду з відповідним цивільним позовом (як у межах кримінального провадження, так і в межах цивільного провадження), цивільний позивач має врахувати:
- за яких саме обставин цієї шкоди було завдано;
- хто саме є особою, яка повинна за законом відповідати за завдання такої шкоди (правильно визначити коло відповідачів у справі);
- а також документально підтвердити розмір цієї шкоди – для отримання позитивного результату та стягнення компенсації.
